Ви часом, як тінь від розкішного ясеня,
торкаєтесь фразою — збіса затишною.
І кожен Ваш крок — як цитата із осені,
що книгами пахне, і втомою, й тишею.
Вечірнім розмаєм. І келихом стиглого…
Сльозою. Причастям. Довірою. Й Богом.
Бо Ви — як цитата із іншого виміру,
якій час устелює стежку прологом...
І я почуваюсь такою залежною
від фрази, від слова — вони, мов палають.
І довго витають, як дим над пожежами.
Мені навіть Ваше мовчання лунає.
Ця осінь — як правка старого редактора.
А листя опале — архіви природи.
Повітря — як вірш, від безликого автора,
а ви ще казали, що вірші не в моді.
Я часом, як тінь від розкішного ясеня,
торкаюсь кори, усміхаюсь загравою.
І кожен мій дотик — цитата із осені,
що яблуком пахне, корицею й кавою.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047461
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2025
автор: Ольга Береза