Не знала я, що млість — це злочинно.
Любов мені читалась як псалом.
Писав про перса й мудрий Соломон
відверто так, що аж шарівся сон.
Й нікому це не видавалось дивним.
А люди! Хай собі торохкотять,
нехай в уявленні карбують сцени
гарячі, дикі, наче кров у венах,
які в думках їм вималюють гени…
Я ще й підкину дрова до багать!
Писатиму зухвале, пломінке…
Де кожен крок — як вихор незабутній.
Втрачати… Віднайти… І знов здобути…
Хто має смілість — той вже не забутий.
А хто лиш страх — той осудом живе.
Неначе правда, здіймлена на вила
палаю знову — і вогнем, і миром
у темряві, де сум торкає слух.
Бо я — свобода! Віра, міць і дух!
А з Вами… З Вами ― ще й безмежна сила!
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2025
автор: Ольга Береза