Мости викреслюють міста у полігони.
Суцільні перегони і дощі.
А ніч летить,
І явір догорає уночі,
Ліхтар сховавши у тремтливих жилах.
Щось ще болить, а щось вже відболіло,
Щось загубилось назавжди,
Не залишилась й мовчазна могила...
Час-злодій. Він ховає і краде.
Бо в нього всі права і сила,
А милосердя - нуль.
Ми ж перебіжками між куль...
І вітер долі їм підспівує й кляне,
Й віщує щось дурне, та він не знає.
І нічого́ не знає навіть час,
Коли шахрує потай проміж нас
Про наш секрет.
Мовчи.
І ти побачиш,
Що в цьому світі є, що ввік не втратиш,
А може й в іншому.
Бо й смерть снаги не має,
Коли на до і після розділяє,
До дива, що народжує світи –
У те́бе я є, а у мене – ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047362
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2025
автор: Емма Конвалiя