Над купою Слів,
як над горою
розбитої цегли
і глини,
витає,
як білокрилий лелека,
— Ідея,
вишукує,
видивляється,
де він,
той уламок
Першої фрази,
першої думки,
віднайшовшись,
який потягне за собою
і витягне
цупкою вервечкою,
збере у логічний ключ
і поведе за собою
в небеса гармонії
усю гомінливу зграю,
увесь цей
словесний хаос,
як вожак
веде ув ирій
свій білокрилий народ,
зібраний
із розрізненої юрби —
у ґраційний клин,
як у два промені,
що перетинаються…
...Я ж —
стою осторонь,
на березі озера,
і дивлюсь на воду:
у дзеркалі плеса,
замість руїни і хаосу слів,
бачу струнку,
майже прозору,
білостінну споруду
зі золотими банями,
що і самі,
відбиваючи рясні промені Сонця,
сяють, як небесні світила,
— це
Храм Поезії…
Там,
у Тиші,
народжується перша фраза…
народжується —
Гармонія:
я починаю розрізняти
голос першої Фрази —
як Дзвін,
який сам хоч і не є
Співтворчістю з Богом,
але розповідає
про Неї.
08.09.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2025
автор: Валя Савелюк