Я, мабуть, читаю в соте,
І знову слова тривожать.
І байдуже на чесноти —
Така уже я, мій друже.
Таке уже в мене серце —
Гаряче, шалене, плинне.
Ми з Вами, мій пане, вперті
Й по-доброму безупинні.
Такі уже в нас дороги —
У Мюнхені, Римі, Відні…
Й однакові в нас тривоги,
І радощі теж подібні.
А знаєте, час не владний,
Щоб стерти найкращий спомин.
Він дихає поруч з нами,
Як тихий і вірний спільник.
Й смарагдова домовина —
Всього лише тиха пристань,
Як сплачена десятина
За щирість, за слово чисте.
Та навіть коли зникає
Усе, що тримало досі, —
Ви той, хто щораз здіймає
Мої вечорові осі.
І навіть коли спокуса
Затьмарить душі бажання,
Ми з Вами знаходим музи
У крихтах свого світання.
Бо все, що було минуще,
Вкладається в рими правди,
А в пам’яті — тепле, сущє,
Як промінь, що гріє завжди.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2025
автор: Ольга Береза