Шепоче вечір мовою жоржин...
І проступають зорі попід шкіру...
І мить - не мить, і час - не часоплин,
і ніч граційно переходить прірву.
Роздоллям розгортаються шляхи...
І, наче нить, до щастя - срібна кладка...
І вкотре розквітають ці мохи,
котрим цвісти не приходила гадка.
І вкотре місяць молодо - з-за хмар...
І ти в долоні набираєш воду...
Бо в тій воді - якийсь незнаний дар,
котрий з боліт веде тебе додому.
І щось, котре дарує знову вдих...
І кружеляння світу, кружеляння!..
Допоки біль у затінку притих.
Допоки відчай ще - недоячання...
І тільки тихий шепіт вечорів...
Жоржинове відпущення печалі...
Де забуває час про часоплин.
А ти на ранок вирушаєш далі...
29.07.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2025
автор: Леся Геник