Замріяна осінь всміхнулась вродливо,
Спокійно у гай повела,
Де листя зустріло грайливо- сонливо:
Давно, мов, у нас не була.
Розніжено- стомлені крони дубові,
Пропустять вітровий набіг,
І знову— на небо: там хмарка є нова,
Пейзаж знову новий заліг.
Міняється він, то ж чим може набриднуть,
Хмарки— наче діти малі:
То зчепляться так, що аж хочеться крикнуть,
Сідають, пливуть у човні.
Злякається їх часом різна пташина
Й сховається тут, між гілок.
А потім— на землю, де з листя корзина
Чи дивно зітканий вінок.
І раптом відчуєш: як листя спадає
І з тебе зажура, печаль,
І хвиля із спокою вже пробігає
Й надією світиться даль.
29.09.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2025
автор: Людмила Коломоєць