Я тікаю від вас і від інших,
від котів, на парканах заснулих,
від собак, що, до речі, між іншим,
на відміну людей не забудуть
хазяїв їх маленьких сердець
і обличчя – хай милі, не милі.
Пролягають – і все навпростець –
ті дороги, розводячи хвилі,
підіймаючи сушу над морем,
простягнувши невидиму руку
не лихої й невірної долі,
– ті дороги сліпої спокути.
Хто сказав, що підсильні вони?
Обернулася пасткою пустка
і у віддаль сягають вогні,
залишивши між пальцями хустку –
не вертають дороги своє,
і ціна їм – зачинені двері.
От би знову дістати папери!
От би знову відчути нове.
24.VIII.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2025
автор: Макс Дрозд