Тремти зозулі голос кволий
У жолудь жовтий охололий,
У простір зовні що між глин,
Де він на камені один.
Його душа- із бронзи полог
У листячку осінній холод,
Утоми птаха баритон,
Що звеселяє довгий сон.
Подібно течії тендітній,
Зухвало равлик малолітній,
До нього пнеться у розгін,
Щоби піднятися з колін.
І так триває двісті років,
А ми чекаєм на сороку,
А наші очі не пусті,
А наші руки золоті,
Дощі жовтневі не намарно -
Фруктові мошки мруть і мруть,
І знов живі, і знову гарно,
Де груші в полину гниють..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2025
автор: bloodredthorn