Свіча блискуча палахкоче,
Щоб розійшлась пітьма сумна;
В її вогні – краса уроча,
Вона пригожа й осяйна.
Тремтить метелик там від болю,
Приваблений вогнем з пітьми.
Він ринув в той вогонь без волі
І в ньому смерть спіткав крильми.
Свіча горить. Донизу ллється
По краплі крапля, як роса,
Метелик бідний вже не б'ється:
Так жертву вибрала краса!
Максім Багдановіч, Свяча бліскучая зіяе
Свяча бліскучая зіяе,
Каб расступілася імгла;
Ў яе агні — краса жывая,
Яна прыгожа і святла.
Ўблізі матыль дрыжыць ад болю,
Прываблены з імглы агнём.
Ен рынуўся туды без волі
I смерць сваю спаткаў у ём.
Свяча гарыць. 3 яе ліецца
За кропляй кропля, як раса,
А матылёк ужо не б’ецца:
Табе ахвяра ён, краса!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2025
автор: Валерій Яковчук