Я придумав у тьмі тебе, іскро.
Ти у груди вриваєшся полум'ям.
Нехай дують вітри розхристані --
я згорю із твоїм ім'ям.
Ти із тіні постала скелею,
об яку я б'юся, на яку спираюся.
Я повис під твоєю стелею
із безоднею сам на сам.
Переплутались сни і безсоння,
світ розпався краплинами зливи.
Ти розмила мене повінню,
ти втомилася бути милою.
Я уперто люблю твій погляд
божевільно, ніжно і тихо.
Нехай мрія достигне спогадом,
коли літо насилу вичахне.
Я програвши стихії змирюся,
що ти інша, складніша за мрію.
Задивлюсь в безкінечну осінь,
відпускаючи сонце у вирій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046931
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2025
автор: Мертвий дуб