Я з серденька сум випускаю
І в нього в тую ж мить
Велику радість упускаю.
Вже серце не щемить.
Вона його так огортає,
Як мати немовля.
Яскраве сонечко палає
На небі іздаля
І посміхається до мене.
Воно радіє теж.
Тріпоче листячко зелене,
Немов танцює. Меж
Цій радості моїй немає.
Я з нею наче зливсь.
Вона всього мене проймає.
Я ніби народивсь.
У серденьку її тримаю.
В душі також вона.
Цілком я в неї поринаю,
Немов в ріку без дна.
О, як би хтів я з нею жити
Увесь земний свій вік
І разом з нею не тужити
На світі цім повік!
О радосте, хай ти безлика,
Та відчуваю я
Тебе украй. Ти превелика,
Безмежна. Ти моя,
Я твій лиш і уже навіки.
Течи в мені, немов
По цій землі предовгі ріки,
Немов по жилах кров,
Допоки серце в грудях б’ється,
Допоки все життя
Моє, мов скло, не розіб’ється
Уже без вороття.
Євген Ковальчук, 12. 09. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2025
автор: Євген Ковальчук