Я щасливий, бо палає
Сонечко яснé
І так ніжно зігріває
Усього мене.
Промені його неначе
Тонуть у мені.
Сонце я люблю найпаче.
В серця глибині
Будить почування світлі
Сонце золоте.
Наче квітоньки розквітлі,
В нім любов цвіте.
Доброта в нім розквітає
Й щастя, що без меж.
Сонце світ цей огортає
І мене з ним теж.
Огортає, наче мати
Власне немовля.
Що іще для щастя мати
Треба? І земля
Сонцю теж украй щаслива,
Буйно розквіта
Під промінням сонця-дива,
Що його віта
Вранці, хоч у час той гріє
Ще не дуже, та
Потім сонце більш пригріє.
Сонця теплота
Цілим світом розіллється,
Мовбито ріка.
Серце в грудях засміється
Радісно. Гірка
Доленька ураз минеться,
Наче й не було,
Щасна доленька всміхнеться
З сонячним теплом.
Євген Ковальчук, 10. 09. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2025
автор: Євген Ковальчук