Сторіччя сиві, та могутні
Ростили дуб, що на горі.
Часи минули незабутні,
Русі великої землі.
Той дуб від жолудя почався,
Що Володимир посадив.
Він з князем плакав і сміявся,
Та згодом друга хоронив.
Він пам'ятає рід великий,
Що князь- володар залишив,
А також битви з степом диким,
Хто правив в ті часи, та жив!
Нащадкам милим, заповітом,
Нам князь це древо передав,
Щоб Русь- Україна розквітла,
Й зміцнилась знов серед держав!
Щоб Русь- Україна розквітла,
Й зміцнилась знов серед держав!
Той дуб прозвали "древом княжим"
При багатьох він ріс та цвів,
Мечем він був посічен вражим,
Та сотні згарищ пережив.
Часи минали та епохи,
І Русь- вже давня давнина,
Забуті пращурів вже боги,
Бринить легендою струна.
Сторіччя сиві вже минули,
А дуб і досі наш росте!
Дай Боже, щоб ми не забули,
Його походження святе!
Нащадкам милим, заповітом,
Нам князь це древо передав,
Щоб Русь- Україна розквітла,
Й зміцнилась знов серед держав!
Щоб Русь- Україна розквітла,
Й зміцнилась знов серед держав!
Й зміцнилась знов серед держав!
Й зміцнилась знов серед держав!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046796
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2025
автор: Валерій Лощицький