Зазолотіли соняхи у полі
Тріпочуть, так пелюстки на вітру.
Розлилось жовте море на роздоллі
Запалив серпень сонячну іскру.
Жовтогарячі квіти при дорозі
Поміж хмар ловлять сонце в блакиті.
Дивляться на цей світ на одній нозі,
Мережать вінець у срібній ниті.
Зашарілись соняхи у рядочку
Стоять наче велетні вартові .
Зернятка чорні очка в сповиточку,
Набирають міць - щедрі врожаї.
А я так люблю, як соняшник цвіте!,-
Як над ними метелик кружляє.
Як синьооке літечко золоте...
Після дощу райдугу стрічає.
Сонечко заховалось у тумані
Відлітають в чужий край журавлі.
В отави падають ябка рум'яні
Час збирає в міхи плоди землі.
Вже останній день серпня догорає,
Збираєм з поля золотий врожай.
Листячко жовте з дерев опадає,
Кажемо літу, літечку - ''Прощай!''
А завтра вересень - золота осінь,
Надвечір'я запалює камін .
Душа літа, сонечка тепла просить,
Дякує Богу, віддає поклін.
У серпня заплакані смутні очі
Догоріло наче свіча літо.
Вже не зігріють прохолодні ночі
Дарують красу осінні квіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046785
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2025
автор: Чайківчанка