Чому ти, Зіронько, така сумна?
У всесвіті простору ж не одна?
Замало силоньки, щоби світить
Усім, хто лише блимає, чи спить…
Хижак, і той шугає до зграї
У важкий період, як припікає.
Вижидають посестри в дрімоті:
Хтось мудрує, в когось слина в роті…
Їх не бомблять… ще майже не пече…
Чом поспішно підставляти плече?
Можливість є погратися в слова -
У всякого ж бо світла голова…
Отак мудрують, гають марно час,
Щоб Україна, щоби не у нас…
Допомагають… Одні шматочки…
Лиш гинуть наші кращі сини й дочки.
Гнила надія - переждемо час,
Можливо, лихо не зачепить нас…
Щоб об’єднатись - бити супостата,
Замало слів... Треба сміливість мати!
В. Ф. – 29.08.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046735
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2025
автор: Веселенька Дачниця