Збиралося літо в далеку дорогу,
І так чорнобривці теплом обіймало,
Аж вітер притих, хоч бував і зухвалим,
Прощанню розчуливсь... не вдієш нічого.
Забарвились кущики глоду в червоне,
Дозрілі плоди, так і просяться з'їсти.
Дорідне висить виноградне намисто,
Схвильовано каже: скуштуй стигле гроно!
А літо тужило, розлука боліла
З полями у сонечках соняшникових.
"Коли ж бо побачить край трепетний знову?
Аби тільки все це лишилося цілим...
І щоб на торік миру разом радіти!" --
Так думало й в даль лаштувалося літо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2025
автор: Білоозерянська Чайка