Золото в небі ширяє

Серце  чує.
Серце  пише.
Листя  -  віти
оголило.

В  полі  -  трави,
в  позолоті  -  листочки.

В  вальсі  цім  крайнім
надіються,  що  ще  не  в  останнім,
що  вітер  у  вись
їх  підійме.

Та  вітри
шепочуть:
-  Ледь-ледь.

Про  те,
що  назад
нема  вороття,
листочки  на  сонці
зводять  з  ума.

Нема  вороття.
Нема  вороття.

Ледь-ледь
шепіт
звучить
цей.

Осінь  плаче.
Лист,
шелест,
небо  -  дощами
ридає.

Золото  в  небі  -  осінь  ширяє.
Серце  у  пісні,
в  цій  пісні,
лунає,

мов  листа  шепіт  в  шуршанні
воно  відчуває.

Ялини  похмуро  дивляться  в  небо.
Зберігають  зелень.
Зберігають  зелень.

Та  смуток  -
падає,
вкриває
землю,

мов  лист,
Кожен  шурхіт  немов  небуття,
Кожен  звук  —  осінній  вальс,
моросить..
-що?
-кому?
..позолотить.

Осінь  плаче,
ридає.
Золото  в  небі  ширяє.

Серце  чує.
Серце  пише.

А  природа,
природа  -
тихіше
й  тихіше,

птахів
нема  -
тиша
одна.

Реве  гроза.
Гудуть  простори.
Хмари  пливуть  над  водою.

Море  шепоче.
Хвилі  сперечаються,
між  собою  чайки
про  щось  ще  вуркочуть,
тепла,
теплого
літечка..
знову  хочуть.

Осінь  плаче..
Осінь  ридає.
Золото  в  небі  ширяє.

Серце  чує.
Серце  пише.
Як  природа
ліс  цей  -  розпише.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2025
автор: oreol