Озеро юності, сила моя ти чи слабкість?
Скільки, в нестримній фантазії, ти мені снилось?
Понад водою кружляють верткі, срібні бабки.
Поряд з тобою, зізнаюсь, я теж – маю крила!
Мнуть куширі у воді шовковисті рука́ва,
Тепла поверхня схвильованим серпнем нагріта.
Дивиться в небо німфея* остання, білява:
Сумно лишати їй квіт вічно юному Літу.
Із очерету озветься розчулена жабка:
Вві́ллються коника ноти… зворушливо… мило...
Озеро юності, сила моя ти чи слабкість?
Скільки, в нестримній фантазії, ти мені снилось?
Знаєш-бо що видивляюсь у тихій гладіні…
Чи докориш за незгасне? Відзнаки вдостоїш?
Ближче і ближче… бо крила ж!...Із мрій наших тіні,
Тішиться серпень: на озері юності – двоє.
* Німфея – це рід багаторічних водяних рослин, також відомих як латаття або кувшинки, які належать до родини лататтєвих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046568
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2025
автор: Білоозерянська Чайка