Студений протяг перемін.
І штори ніби крила жовті.
Цей день новий, він інший зовсім.
Що в нім я маю навзамін?
Пуста коробка на вікні,
Недопалок на дві затяжки.
І на душі - забута тяжкість.
А що, коли б сказала - ні?
І не прийшла. Нехай би так.
До цього ж часу якось жив я:
Ні правил, ні ярма на шиї,
Лиш існування простота...
Твоє тепло ще чую на
М'якого простирадла бганці.
Прокинутись би в тому ранці,
Усі б слова сказав інак.
Не буде й на один ковток
На дні залишеної кави.
Не з Богом я, і не з лукавим,
Софи продавлюю шматок.
Бо я не вмер і не воскрес
На вільність клеїти відраду.
В ній пам'ять - тріснуте свічадо
З відбитком спалених небес.
Що ти Моя - не чула, ні.
Тому у рівновазі знову.
Вертаю втрачену основу
Розміреного плину днів.
Зігріє душ і чай. Стояв
Недовго я на роздоріжжі.
Ми не побачимося більше,
Вернувшись на круги своя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2025
автор: Горова Л.