Отой дивись він шкандибає,
Бо він ноги зовсім не має.
Той без гомілки і стопи,
То Велетні, вони Стовпи.
У того он протез руки,
Не тяговий чи міонічний,
Він із металу, буде вічний.
Це наші Хлопці, Патріоти,
Вони штурмовики, з піхоти.
Метал їх ворога вбиває,
А діток ніжно обіймає.
Вони ні, не пішли, не здались,
Вони всі тут, в тил не подались.
Залишились щоб воювати,
І ворогів перемагати.
В очах їх сталь і навіть криця,
Палає полум'ям й іскриться.
Їх сотні й тисячі, не троє,
Вони опора є для строю.
Це не бравада і не понт,
Тому й тримається наш фронт.
На Них потрібно нам дивитись,
Поклони бити і молитись.
В. Небайдужий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2025
автор: Небайдужий