І поділити світ взялися два діди.
Владичества їм захотілось дуже.
Накоїли такої скрізь біди
І те що сталося, насправді, їм баидуже.
Горять міста, палають села,
Розбиті вщент дороги і мости.
Щоб вгамувати спрагу людожера,
Потрібно чашу з кров"ю піднести.
Розтерзані тіла лежать повсюди.
Могил не можуть віднаити хрести.
З очима мертвими блукають люди
в склепіннях божих долю віднаити.
Діди сміються,доріжку кров"ю стелять.
Змагаються, хто скільки душ невинних загубив.
А там земля ридає і пустеля.
А ліс рахує, скільки схоронив.
А скільки поле заховало трупів,
Щоб звірі не рознесли, щоби спочило тіло.
Діди сміються, потирають руки,
Щоб тіло їхнє у потугах не зомліло.
Їм мало золота і мало діамантів,
Їм захотілось в крові покупатись,
А в жертву діток малих запросили,
В пекельніи схватці з ними милуватись.
Будинки в небо простягають залізяччя,
Просять у бога дах над головою.
А Путін з Трампом розвели багаття,
І гріють руки, любуючись собою.
Так робляться "діла" у світі нашім,
Маразм вирує, старість б"є ключем.
І ми в залежності від цих магнатів.
Від двох старців, між катом и палачем.
Куди ж ми дивимось, закривши очі,
Невже не бачимо- планета гине.
Розбудіть в душах сни пророчі.
Почуите у потугах стогін сина.
Ніхто на світі нам не допоможе,
Якщо самі ми цього не бажаєм.
Невже ми двох старців не переможем.
Невже самі себе не поважаєм..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2025
автор: Надія Тополя