Коли прокинусь я серед якоїсь ночі,
Немов серед холодних і чужих світів,
Відчувши, що уже нічого я не хочу, -
Ні бачити людей, ні чути звичних слів,
Спитаю свою душу так, щоб не наврочити:
"Чи бачив я життя? Що ж я в житті хотів?"
Коли відчую я, - що все уже обридло
І нікуди звертатись, і нікого просить,
Лишиться відчуття одне лиш, очевидно, -
Що все життя було, як неповторна мить.
Коли відчую я, що згасли всі бажання,
Душа спокійно все і мовчки спогляда:
Нікчемну метушню і марні намагання
В навколишнім житті, можливо, я б спитав
Лиш Господа самого: " Скажи мені відверто,-
Чи є у чомусь сенс? Чи є якась мета?
Чи зрозумію я це тільки перед смертю,-
Що є таки на світі та Істина Свята,
Яку ніхто не бачить, поки живе на Світі,
Бо для простого ока невидима вона,
Її побачить можуть лиш янголи і діти,
Побачать і промовчать. І нікуди подітись, -
Всім іншим заважає щоденна пелена?"
Серед ночей думки бентежать по-осінньому:
Чи проросло усе посіяне насіння?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2025
автор: Рунельо Вахейко