З серця темні почування
Я кудись удалину
Без жалю та без вагання
Жодного вмить прожену,
Знявши з серця їхню ношу,
Що несила вже нести,
Й світлі почуття запрошу,
Щоб шляхом життя іти
Тільки з ними, доки б’ється
Серце в грудях, доки вмить,
Наче скло, не розіб’ється
В неочікувану мить
Все моє життя єдине,
Що мені, як і усім,
Доки ще воно в нас плине,
Наче човен, в світі цім,
Дане, щоби тільки світлі
В серці мали почуття
Ми, щоб, мов квітки розквітлі,
Протягом всього життя
В серці буйно розцвітали,
Хай би де на світі цім
Ми усі не проживали.
Наш – земля, а серце – дім
Світлих почуттів. Повинні
Лиш вони у ньому буть,
Як і серце у людині.
В них і полягає суть
Нашого життя земного,
Що, коли воно мине,
Більш не буде у нікого,
Бо життя в нас лиш одне.
Тож хай світлі почування
Й думи теж – життя вся суть –
Доки не мине остання
Мить, у серці всі несуть.
Євген Ковальчук, 02. 09. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2025
автор: Євген Ковальчук