Ще якуюсь мить тому
Падав дощ. В цю ж мить
Сонце сяє. Я йому
Радий. Блискотить
Ясне сонце, мов алмаз,
Начебто дровá,
Випалило тугу враз.
Радість виплива
З серця, мовби корабель,
В цю прекрасну мить
І, неначе журавель,
З нього в світ летить.
Поміж іншими людьми
Радість золота
Та, тріпочачи крильми,
Весело літа
І вселяється в серця
Ті, що огорта
Сум. Веде сум до кінця
Радість та свята.
Уселяється у них
Й міцно обійма.
І людей уже сумних
В світі цім нема.
З радістю усі живуть.
В серденьку своїм
Люди всі її несуть
Людям іншим. Їм
Радість світлую дають
В чарівній красі.
Ось, чом з нею лиш жиють
Людоньки усі.
А про смуток кожен з них
Вже давно й забув.
Більш нема людей сумних.
Сум гіркий минув.
Євген Ковальчук, 01. 09. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046085
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2025
автор: Євген Ковальчук