Сонет
до сторіччя з дня розстрілу
(він і справді вибрав собі смерть)
Як конквістадор в панцирі із криці,
Я вибрав путь і весело іду,
То спочиваю в радіснім саду,
То нахиляюсь над провалля ниці
Коли осліпле небо клубочиться
Туманом сивим … я сміюсь і жду,
І вірю до зорі свій шлях знайду
Я, конквістадор в панцирі із криці
Якщо в житті не стане нам снаги
Останні розкувати ланцюги
Хай прийде смерть, з любою буде битва,
Я вибираю битву до кінця
І навіть хай правицею мерця,
Я все ж здобуду лілію блакитну.
Сонет
Как конквистадор в панцыре железном,
Я вышел в путь и весело иду,
То отдыхая в радостном саду,
То наклоняясь к пропастям и безднам.
Порою в небе смутном и беззвездном
Растёт туман… но я смеюсь и жду,
И верю, как всегда, в мою звезду,
Я, конквистадор в панцыре железном.
И если в этом мире не дано
Нам расковать последнее звено,
Пусть смерть приходит, я зову любую!
Я с нею буду биться до конца
И, может быть, рукою мертвеца
Я лилию добуду голубую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2025
автор: Пантелій Любченко