- Скажи, будь ласка, це є рай?
Поклич мені мою матусю.
Ні! Слухачку не відключай!
Бо ще раз я не додзвонюся.
Я знаю, так і не чекай,
щоб в рай траплялось додзвонитись.
Мені матусю треба вкрай,
щоб перед нею повинитись
за те, що часу не шукав,
щоб з нею вкупі помовчати,
обов’язком не визнавав
про себе трохи розказати,
за те, що був я не таким,
яким вона мене вважала,
бо я знеславив рід людський.
Цей гріх вона на себе брала.
Що кажеш? Як це: « Жартома
мені весь час відповідали»?
Не жарт! То розуму нема,
коли так дурника валяли!
Матусенько! То Вас не є.
Як Вас мені не вистачає!
Людина поспіль узнає
ціну на те, що в мить втрачає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104603
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2008
автор: Максименко Л.