Боюсь не смерти, ні, не смерти,
А загубитись у просторах круговерти,
Забути, хто ти, ким була, на що ти спромоглася.
Чи ти боролась до кінця, чи наприкінці здалася?
Боюся не спіткнутись, а упасти,
У безодні відчаю і самоти пропасти,
У точці відліку застигнути,
Довершити цей світ не встигнути.
Ми тут, ви там, але разом на одному боці,
Пірнаємо та виринаємо у гірськім потоці,
У крижаній воді ми без свідомости почасти,
Бог дасть, ми відіб'ємось від москальської
напасти.
Стережусь і ворогів, і трохи друзів,
Хтось із них зачерствів, хтось збайдужів,
А хтось тобі розплющив очі
На те, що світ сьогодні бачити не хоче.
Чи відчуває він межу української терпимости
На шляху до незалежности і справедливости?
Світ споглядає, як стелять червону доріжку
Закривавленим путінським ніжкам...
Нас можна вбити, можна полонити,
Слово рідне мовити заборонити,
Відібрати батьківські ґрунти.
Зробити з нас духовних арештантів.
Лише одна деталь, наскрізно домінантна:
Націєборців не зупинити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2025
автор: Марина Цуркан