Наче давню таємницю,
Мовну, пречудовну,
Відкриваю я скарбницю
Аж по вінця повну.
В ній скарбів і не злічити.
Кожен скарб – це слово,
Що ще змалечку ми вчити
Беремось. Чудово
Мову будемо ми знати,
Почуття з думками
Правильно всі виражати
Будемо із вами.
Адже кожне в мові слово
Значення тримає
У собі, яке чудово
Нам же й розкриває.
Все, що є на світі цьому,
Словом називаєм
І впродовж життя на ньому
Ми його вживаєм.
Мову ми передаємо
З роду і до роду,
Бо її в душі несемо
І в вустах народу –
У казках, піснях, билицях,
Приказках, в крилатих
Висловах і небилицях
Теж, на жарт багатих.
Мова, як і ми, дім має.
Словником він зветься.
Той, хто в нього заглядає,
Той і набереться
З нього слів-перлин. У ньому
Всі вони, як в домі,
Та, звичайно, не в одному
Й не в одному томі.
Відповідне місце має
В ньому кожне слово.
І нові слова приймає
З часом поступово
Він також, бо виникають
Речі в нас новії,
Ті, що ними й називають,
Хоч слова старії
Зберігаються у ньому,
В словнику, щоб знали
Ми усі, що в світі цьому
Предки їх вживали;
Щоби розвиток же мови
Ми спостерігали,
Наче луки чи діброви,
І її вивчали
Протягом життя усього,
А не тільки в школі.
Книг же маємо для цього
Ми усі доволі.
Зафіксована словами
Зі знанням в них мова,
Що завжди усім нам з вами
Помогти готова
Висловити почування
Разом із думками,
Речі та застосування
Їхнє. Вже віками
Неупинною рікою
Мова ллється всюди.
Користуємось з тобою
Ми, всі в світі люди
Нею завжди, достеменно,
Усно та письмово.
Тож і далі повсякденно
Розвивайся, мово!
Євген Ковальчук, 31. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2025
автор: Євген Ковальчук