Палітра сірих кольорів, від білого до чорного...
Здається, чимось захворів... це - щось на кшталт мусонного...
І вже навколо все чуже, холодне в непривітності,
І вже навколо лиш драже солоних дальновидностей:
Чорніє темная межа, що завжди була зоряна,
Світила розсипом стожар, палала, ніби полум'я;
Сивіє світ, стає блідим - закручує у вихори,
А на душі чиїсь сліди та холодіє віхола;
Шматує, розтинає лють до себе, і до ворога,
І сльози, що навколо ллють, стають нам дуже дорого...
Палітра сірих кольорів ставала геть чорнішою...
Здавалось, чимось захворів... Та робить все сильнішими
Усіх кривавеє ярмо, нав'язане дияволом...
Лиш чорно-сіреє пасмо та біль, у скроні загнаний...
Палітра сірих кольорів, від сірого до чорного...
Здається, чимось захворів... це - щось на кшталт мусонного
Відливу вихорів, вітрів в душі, забутій кольором...
Живемо, ніби у тій грі, та виживаєм гонором...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045823
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2025
автор: Володимир Науменко