Земле моя! Горошино маленька.
Милуюся тобою кожен рік.
Ти маєш свою долю, як людина.
Завжди в цвіту тут наш щасливий вік.
Земле моя! З тобою ми єдині.
Скільки над нами гроз лихих пройшло.
Штормить знов часто. Ти усе приймаєш.
Береш усіх нас під своє крило.
Знов гірко нам. І ти це відчуваєш.
Сама у ранах. Рвуть тебе. Живу.
Дістати нашу душу захотіли.
Стоптати щиру усмішку, ясну.
Скільки пелюсток ніжних облетіло...
Бо дехто хоче ласий знов шматок.
До ніг же їх в плодах схиляєш віти.
Таким всерівно. А для нас - урок.
Ми є народ твій, сильний і хоробрий,
який не стане більше жить в пітьмі.
Злу не дамо ми керувати світом,
згорить воно само в своїм вогні.
Земле моя! Горошино маленька.
Вклоняємось за всі твої плоди.
Ми захищаєм сміх дзвінкий дитячий,
і твої пишні у цвіту сади.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045799
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2025
автор: Надія Башинська