Пахне пряно трава — передвісник осінньої туги.
І шепоче прощально жовтавий листок.
Мимохіть припасуєш той настрій не вперше, не вдруге
до своєї душі, наче сплатиш оброк.
В кожній тиші ранковій стоятиме час проминання.
На долонях жоржин затрепече роса.
Журавлині ключі пропливатимуть знаком питання…
Що зима принесе? І чи буде весна?
Та хай пахне трава, хай народиться сніг і розтане.
Світанкова зоря сколихне пелюстки!
На прадавніх шляхах журавлі прокричать наостанок,
прокурличуть мені вічну пісню ріки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2025
автор: Надія Позняк