Я загубилась у гаю,
Серед берізок і вільхи,
Все ж рідну стежечку знайду,
Колись удвох по ній ми йшли.
Надвечір щебет солов’я,
Торкнувся серця і душі,
Почула я –ти лиш моя,
Це ж наяву, а не у сні.
В обіймах ніжності, тепла.
Торкавсь моїх вишневих уст,
Я ж виривалась, от чудна,
Тепер згадаю морить сум.
У вихорі весняних мрій,
Із блиском вогняних очей,
Просила, більше не посмій,
Торкнутись шиї і грудей.
Ти шаленів, кричав - люблю,
Слово проникло, поміж гір,
Полинні сльози знов гублю,
Все пам’ятаю до цих пір.
А в небі зіронька мигтить,
Тут, вже одна, на долині,
Мені б вернуть щасливу мить
Чую звуки журавлині.
Птахи летять туди де ти,
Сердечко навпіл крається,
Не дочекалися весни,
Душенька й досі мається…
Все позабути… не велить.
25.05. 2024 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045744
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2025
автор: Ніна Незламна