Ніч з терпким запахом дурману
лягала на нічний причал.
Я кинув все. Я від’їжджав.
Пліток не витримав й обману.
Спочатку вірив, щастям п’яний.
А п’яний – то хіба знавець?
Кохала тільки гаманець.
Я повертатися не стану!
Що гроші?! Жити так цікаво!
Щаслива мить ось, близько, з краю.
Я каверзи не відчуваю.
Запаморочилось, це я знаю.
Та раптом пліткарі ожили.
Чуток завжди нам вистачало –
бажають грітися скандалом
і тягнуть, тягнуть з тебе жили…
Не заперечувала глуму.
Казала: винен тільки я,
що я нахаба і змія,
і тільки про своє я думав!
Тож біля річки лавку грію –
чекаю білий теплохід.
Заздалегідь вже знати слід,
що зраду зватимуть Надія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104573
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2008
автор: Максименко Л.