Ідучи серед тисяч незграбних мазків беззмістовно,
я знайшла бездоганне творіння, одне на весь світ.
Я приречена стати новим твоїм Пігмаліоном,
та неліплена мною, в немилості я в Афродіт.
Ти - картина, яку за життя мені не відтворити.
Ти - коштовна ікона у храмі, куди мені зась.
Я приречена, мов за водою, до віку ходити
споглядати порожню стіну, звідки ти вже знялась.
Я поплентаюсь далі в роки, де ти - спогад в судомі,
де ти - макове поле без краю, мій болісний рай.
І колись я побачу із тебе букет в його домі.
Прокричу запізніло: "Кохаю її, не зривай!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2025
автор: Мона Вінчі