П’ЯТЬ РОКІВ ЗОРИТЬ З ПОТОЙБІЧЧЯ
Минає час, минає так невпинно,
Роки летять, а рана все болить,
П’ять років, як один спливає нині,
Як мамочка із засвітів зори́ть.
Зори́ть вона, усе так добре бачить,
Але уста наза́вжди вже німі,
Хоч вже не тут, та так багато значить,
П’ять років ми з сестрою вже самі.
Уквітчане подвір’я і… могила,
Біленька хата, стела і плита,
Раділа мама квітам, їх любила…
Слова́, світлина, в усмішці уста.
Життя вона понад усе любила,
Та згасло надвечір’я і свіча,
Вона для нас життя своє прожи́ла,
Тепер не вистача її плеча.
Хай з Богом спочиває наша ненька,
Я щиро вірю, що уже в раю́,
Живе вона у нашому серде́ньку,
Воно болить і цьо́го не таю.
П’ять років, як за обрієм матуся,
П’ять років збігли, наче мить одна,
Вона на Небі, а я тут молю́ся,
Між нами та невидима стіна.
Між нами та стіна і вічна брама,
В яку п’ять ро́ків то́му увійшла…
Пішла у потойбіччя наша мама,
Свої́ дороги на землі пройшла.
Тепер вона десь там, в Едемськім саді,
Її сліди зостались на землі́,
ЛЮДИНОЮ була́ тут на посаді,
Відбиток залишився на чолі.
11.08.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2025
автор: КОРОЛЕВА ГІР