Ясне сонце визирає
Із небесного шатра
Й світлом світ весь обіймає.
Денная ж прийшла пора.
Сонце промені пускає
Теплії урізнобіч
Й ними ніжно зігріває
В цьому світі кожну річ –
І рослину, і тварину,
Що її ж і спожива.
Також кожную людину
Сонце ніжно зігріва.
Зігріває майже всюди
Сонце всіх людей, однак
Чомсь не всі далеко люди
Дякують йому. Так-так.
Сонце, мов, не зрозуміє,
Бо воно й не розмовля.
Розмовляти так, не вміє,
Та і луки, і поля,
І ліси, й гаї зелені –
Вся земля навкруг цвіте
Завдяки йому. Мов нені,
Дякувати ми за те
Сонцю ясному повинні.
Сонце, дякую за це
І що ти мені, людині,
На моє людське лице
Й тіло промені пускаєш
Ніжні, лагідні такі
І ласкаво так зігріваєш,
Що всі почуття гіркі
Й думи темні вмить зникають,
Йдуть кудись у небуття.
Місце їхнє враз займають
Світлі думи й почуття.
Євген Ковальчук, 26. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045438
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2025
автор: Євген Ковальчук