[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=VpxYTxZbuB4[/youtube]
В нічному небі палають кохання вогні.
Але я не можу знайти тебе ніде.
Спокушають риси нагі ,
шалені сни.
Одяг відкритого гламуру
Приваблює мене.
Неприродньо -
Як скульптури.
А яскраві зорі на небосклоні
пишуть візерунки кохання.
Я йду,
мов по хвилях кораблі.
Хвилі, ці хвилі -
вони у мені.
Вбрання відкритого гламуру
Приваблюють мене,
Як скульптури,
Як скульптури.
Витонченність мрамору.
Жінка - тінь чоловіка..
Я ніби Пігмаліон
Зробив із слонової кістки статую,
скульптуру прекрасної жінки
й закохуюся в неї.
Афродіто,
Афродіто,
оживи статую,
оживи
мою Галатею.
Немов море кличе кораблі,
Немов небо кличе журавлі,
Так і я -
Вдалечині
Усе шукаю свою Галатею.
Нестримний
цей потяг,
неосяжний цей зов,
витонченність форм,
глибина образу
жіночого початку.
Незбагненніссть
прагнення
народження
живого тіла
власними руками й серцем.
Ці інстинкти,
ой.
ці інстинкти.
Вбрання відкритого гламуру
Приваблюють мене
Як скульптури,
Як скульптури.
Усе шукаю тебе
в собі, в слоновій кості,
у хвилі морській,
в колиханні колосків
у полі життя.
Ти - та,
що серце полонила.
[b]Дореформувалися[/b]
Про рифму й мова не ведеться
та й глузду певно вже нема
І це ніколи не минеться,
Бо розуму в людей нема.
Хтось скаже жарт,
вони жартують.
Свій юмор - хай
собі засунуть...
Реально ж картина така -
у дурнів пошили народ.
Пенсійна реформа - грабунок дітей
Про це ж та мовчить світ весь оцей.
Там також грабують
Та звісно ж не так,
Бо тут є грабунку мастак.
Хто додавати із вас скажіть та уміє.
Написано пером - с кожним роком
на один рік повинно бути більше
у вас трудового стажу для виходу на цю пенсію,
якої ні на що не вистачить.
А у кого стажу та не вистачає - можна його купити.
Плачуть, платять, мовчать.
Цікаво, а скільки дитині слід заплатити, щоб пенсії мізер
колись получити?
Їй же потрібно вічно ж тут жити.
Стажу не вистачить тут нам же усім.
Проте кожен місяць - платім їм, платім.
Пенсії знаєм які в депутатів,
у суддів, в силовиків,
Ну, а всі інші- платім їм, платім.
Бо у країні - тьма шахраїв.
Куди не глянь - грабують.
Кого скажіть тут чують?
А кожен про щось пише і пише.
Пищать ні про що
Як в нірці
Ці миші.
Мова - вже ворог,
віра - не та.
Просто - клепки нема.
Чого бідні - бо дурні,
а чого дурні - бо бідні!
Коло замкнули
й руки потирають,
незаконні нормативні акти
приймають й приймають.
А ви за двісті гривень на майдан
сходіть
та ще оцих...
в крісло провладне
всадіть
й радійте,
радійте,
що ж остається,
та ні на кого потім
не грішіть - самі винні,
самі свиней до корита
запросили,
самі їх й годуєте, на що відведений на цій грішній
землі час ви марнуєте.
І земля залишитьсі і...
а ви?
Що ви залишите по собі?
Часливе майбутнє
для діток?
А яке ви можите залишити майбутнє
та спадок, якщо ви раб
і вашого тут нічого немає?
Вам ще це не сказали?
Забеспечена у вас старість?
Є якісь права?
Є пани.
І є кріпосні.
А ви?
Пани чи кріпосні,
підневільні на цій
стражденній землі.
За те, як пишите, як же пишите,
Що все та прекрасно.
Раз прекрасно - то радійте,
радійте,
все ж - чудово.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045401
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2025
автор: oreol