Я зростала без батьків, і коли я бачила, як обіймаються дітки з мамою чи з татом - у мене завжди реагувала душа... з сльозами на очах, адже я була дуже спостережливою та емпатичною дівчинкою. Я розуміла, що мене ніколи тато так не закружляє... а якщо він і знайдеться, то я вже буду надто дорослою і не факт, що він любитиме мене, якщо пропустив усе моє дитинство...
місто. вулиці. алеї.
кришталевий пада сніг.
він спішить, біжить до неї,
щоб зустріти її зміг.
сяють щастям її очі,
і сміється обійма -
і у серці щось лоскоче,
так приємно зігріва.
- а давай ловити з неба
ці сніжинки голубі!
- то моменти щастя треба,
щоб зловили ми собі!
- о, ти чуєш? хтось сміється!
- бачу! там, дівча біжить!
біля неї тато в'ється,
щоб її тай розсмішить.
- добре так, коли щасливі
коли вміють так любить...
- і малі, і навіть сиві
хай відчують таку мить...
2007 рік, 20.01. м. Тернопіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045361
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2025
автор: Olivia Home