Коли відходять вишні — світ маліє
У шелесті й шаленстві тихих днів.
А в серці ще живе маленька мрія
Про літній сад, який мене зігрів.
Ще пахне сік, і краплями вишнева
Пливе печаль по зболеній землі.
Минуле, як невидима перерва,
В якій лиш крок — і ти у іншім дні.
Коли відходять вишні — пахне літо,
Та тільки інше, трохи не моє...
І дивний спогад, як останнє світло,
Мені медову радість віддає.
А я стою між '' вчора'' і '' сьогодні'',
У жовтім листі — пригорща дощу.
О літо літо,снів моїх безодня,
Чомусь ніяк тебе не відпущу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045221
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2025
автор: Незламна