Зруйнована, зневірена, омита
кривавими сльозами матерів,
моя Вітчизно, ти все ж не убита,
хоч лик твій гордий дещо помарнів.
Тобі б лише проснутися уранці,
змахнути пил з натомлених плечей,
і сотні кровопивців-голодранців
зітнути жала прадідів мечем.
Як соняшник, що тягнеться до світла,
і хлібний колос на міцних ногах,
ти маєш все, аби жила і квітла,
моя Вітчизно-ненько, у віках!
06.08.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2025
автор: Олександр Мачула