У променях місяця так ніжно ти світиш.
В очах твоїх світ увесь цей завмре.
Ти ходиш по небу,
Де зорі нам світять.
Кроки твої такі ніжні й легкі.
Як політ
Між зір ти порхаєш.
Мов пава,
мов би жарптиця -
краса неземна.
Ці кольори -
миготіння зорі.
Шлях чумацький розцвітає.
Звучить усе.
Дивно так,
мило.
Красиво.
Ласкаєш, піснями
шляхи озоряєш.
І маниш,
в краї,
туди,
куди
птахи летять.
Навкруги лише зорі.
Й ті мовчазні.
І Місяць одинокий.
Комети нам хвостом махають.
Там пали ангели
й кричали:
"Ти - світло !
Ти - музика в мені!"
На жаль, ти не зі мною танцюєш,
А в світлі білому, неземному,
Ти ніжно ангелів цілуєш.
Кохати зовсім,
Зовсім легко.
Твій сміх - як вітер,
Що пестить,
Твій погляд - як сонця перший промінь.
І час повільно розтане,
Коли до тебе я доторкнусь.
Ти покохала Бога,
У небеса злетіла.
Як птахи ми ж кружляли
над землею,
Милуючись трепетно
сходом
Сонця.
Рухи плавні.
Твій стан неперевершений.
В обіймах ніжно так,
Крила мої
до тебе злетіли,
і ми летіли,
ми - летіли.
Все вище і вище,
Де повітря тремтить.
Ти серце почуєш,
Де небо сріблить,
торкаючись позолити
любові.
Твій голос - як пісні мотив неземний,
миті блаженства,
миттєвості гріхопадння.
Шепіт зірок над головою
і ти поруч
зі мною.
Ми у вічності десь.
Без часу хвіст.
Ми в серпанку любові.
І сходить над Землею Сонце
знову й знову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2025
автор: oreol