Усі ми — ємності: прозорі, крихкі,
З різними формами, маєм різні смаки,
У когось і вміст і всесвіт глибокий,
У когось — лиш блиск і той кособокий.
Хтось пахне весною, мов глибока рілля,
А інший – мов пил, що завис на вітрах.
У когось – душа, мов безкраї поля,
А в когось – лиш піна й порожній страх.
Хтось мовчки творить – як істина тиха,
Без зайвих прикрас, без театру і сцен.
А інший — палає в обгортках мов лихо
Підкладує світові замість пісень.
Повні – мов келихи, що світла налиті,
Не кричать про себе – та світ їх знайде.
А ті, що порожні – кричать без зупину,
І піна їх б'є та мети не дає.
Є й ті, що побиті та склеєні болем,
Тримає їх віра, мов зшиті їх шви.
Вони не блищать ні красою, ні словом,
Та світлі крізь тріщини йдуть їх думки.
Кожен із нас унікальне творіння,
І носить у серці вогонь чи печаль.
Важливо не те, як нас людство оцінює —
А чим ми наповнені. Ось наш кришталь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2025
автор: Олександріса