О, як мені болить моя земля,
Адже її плюндрують московити,
Тож гине в нас доросле, і маля.
Від болю уже хочеться завити.
Лежить залита кровію земля…
У розпачі і матері, і вдови.
Їм сум пекучий очі застеля,
Бо доля України невідома.
Хіба це не твоя, світе, вина,
Коли ти болю нашого не чуєш,
Коли життя вкорочують синам,
Коли в підвалах з дітками ночуєм?
Хіба не ти свій дозвіл дав Москві,
Аби вона порушила кордони,
Втопила Україну у крові,
Ракети посилаючи і дрони?
Тепер у тебе з нею спільний гріх,
Коли ти злу росії потакаєш,
Коли Вкраїни цвіт уже поліг,
Ти ж санкціями ворога лякаєш.
Зберися ж, світе, з розумом, як слід,
І врешті, усвідом, що відбулося:
Не вміє в мирі жити наш сусід,
Кусати лікті щоб не довелося.
15.06.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045120
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2025
автор: Ганна Верес