Коли люди зникнуть у вогні,
мов приречені метелики
нічні —
де знайдуть притулок їхні
усмішки:
розпадуться на дрібні шматки,
часточки,
і осипляться повільно,
мов з троянди вогняної пелюстки?..
Куди щезнуть їхні
погляди
радісні чи сумні —
потьмяніють,
мов позліток
розблиски умовні,
і засіють розщеплені
ядерним ударом води,
і — на вранішній зорі,
в бездиханній атмосфері,
згаснуть,
згинуть назавжди,
як нічні метелики —
люди
і — радісні чи сумні —
їхні погляди,
наче стріли вогняні.
…І куди подінуться наші сни? —
Бо ми,
глибше за океан, спимо,:
прокиньмося, бо пора:
почалася нова ера —
рукотворно
розхитаних
землетрусів,
і вулканів,
розбуджених штучно, —
але людству,
наче океану
у його глибинах сну, —
безпросипно
все одно…
03.08.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2025
автор: Валя Савелюк