Після предовгої ночі
Сонце розплющує очі
І устає з небокраю
Тихо в моєму вже краю.
Темряви ночі немає.
Сонячне світло займає
Місце її. Оповило
Лагідно, любо та мило
Край мій увесь, наче ненька
Рідне маля. Чималенька
Відстань між ним і землею,
Та я і тілом, й душею
Сонця тепло відчуваю.
В ньому я мов потопаю
Повністю, із головою.
Сонце сія наді мною
Дуже яскраво й красиво.
Сонце – це чудо чи диво,
Диво одне, незвичайне,
Диво, яке життєдайне.
Сонце ж бо живить собою
Світ цей і нас із тобою,
Кожную в світі людину
В денну та світлу годину
Так, як і чиста водиця, –
Ясного сонця сестриця,
Що попід ним протікає
Й землю усю напуває.
Яснеє сонце палає –
Й більшого щастя немає.
Євген Ковальчук, 21. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2025
автор: Євген Ковальчук