За мотивами роману "Тягар людських пристрастей" (автор - Вільям Сомерсет Моем)
Все почалося раптово
Я ще не знав що значить кохати
Ці почуття загадкові
Сам не помітив, як потрапив в лещата
Та потім я закохався
Мене затягнуло у самий вир
Страждаю, не маючи шансів
Викинути її геть з голови
Погляди без упину
Якісь невпевненні розмови
Як пережити години
До тієї миті, коли побачимось знову?
Постійні серця пориви
Ці почуття прийшли так невчасно
Із нею я не щасливий
Але без неї стаю я нещасний
Кожне слово ріже на шматки і нема цьому краю
Я ненавиджу її, і водночас всім серцем кохаю
Пристрастей людських тягар зводить з розуму, жорстокий, розпутний
Крізь мовчазну зоряну ніч у невідоме майбуття
Усі свої сили напружив
Стараюсь триматися наче востаннє
Її крижана байдужість
Робить болючими мої бажання
Я наче скажений плекаю ідею
Кохаю так, як ніколи раніше
Краще страждати з нею,
Ніж бути щасливим з кимось іншим
Кожне слово ріже на шматки і нема цьому краю
Я ненавиджу її, і водночас всім серцем кохаю
Пристрастей людських тягар зводить з розуму, катує навмисно
Як звільнитися від чар, побороти неприборкану пристрасть?
Я поринув у безодню божевілля,
Що зветься коханням
Я уже сам не свій і покинули сили
Стискається серце моє надзвичайно
Я розчавлений, я беспомічний
Я не можу знайти собі місця
Надія померла, так боляче
Не минеться ніколи ця пристрасть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045048
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2025
автор: Михайло Петрів