Ніч скінчилася, дійшла
До свойого краю.
Днина світлая прийшла.
Із-за небокраю
Вийшло сонечко яснé
Й світлом оповило
Світ навкруг, також мене
Ніжно, любо, мило.
Теплі сонця промінці
Добре відчувати
В дні останні літні ці.
Сонце, наче мати
Немовляточко своє,
Ними огортає
Тіло й серденько моє,
Що в нім калатає,
Б’ється, тихо стукотить.
Сонце сяє й гріє.
Дивовижная ця мить!
Серденько радіє.
Радості нема цій меж
Жодних, ні, немає.
І душа радіє теж
З серцем та співає
Сонцю радісні пісні.
Слухає їх сонце
І мені в ці літні дні
Крізь небес віконце
Теплі промені ще шле
Без кінця та краю.
Сонце те є чимале
У космічнім кра́ю,
Хоч малим мені воно
На землі здається.
Крізь небеснеє вікно
Весело сміється
Сонце, мовби немовля,
Й промені пускає.
І навкруг уся земля
Пишно розквітає.
Розквітаю з нею я
У душі препишно.
Радісна душа моя.
З сонцем їй затишно.
Їй затишно з сонцем так,
Наче ув оселі.
Розцвітають в ній, мов мак,
Почуття веселі.
Жити хочеться ще більш
Та не помирати.
Я життя люблю найбільш,
Що надала мати.
Сонце ж живить це життя,
Також напуває –
І думки, і почуття
Ті, які тримає
Кожен з нас в собі на цім
Світі голубому.
Сонця не було б на нім –
Не було б на ньому
І всього, що зараз є,
Не було б і світу
В вигляді, в якому є
Нині він. Орбіту
Світу нашого – Землі –
Креслить також сонце.
І дорослі, і малі
Знають це. Віконце
Зранку відчиняю я
Й сонце зустрічаю.
І тоді душа моя
Мов летить до раю.
Євген Ковальчук, 20. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045000
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2025
автор: Євген Ковальчук