Стежки… стежини, по них впевнено іду,
Щоранку сонце зустрічаю, цим живу,
Хоч за плечима страх й болі пережиті,
Але ж на радість, сині волошки в житі.
Зростають діти, достигають колоски,
Блакитні ранки і казкові вечори,
Всевишній бачить, життя, як на долоні,
Думки сердечні, немовби у полоні.
Про світ безмежний, що дізнався про війну,
За що спаплюжили, уквітчану весну?
Душа спроможна тривоги пережити,
Пізнати щастя і просто дружно жити.
Сумління, смутки при беззоряній ночі,
Місяць уповні, неначе сверлить очі,
Забракло спокою, чому нема пуття,
О, люди-люди яким буде майбуття?
Стежки, стежини, ще зарано до небес,
Жага в пізнанні семи світових чудес,
Що надихають, сприймати дивний світ,
І залишити, свій якийсь маленький слід.---
Чи написати й кричати серед поля,
Що на землі, найдорожче свята воля,
Й земні щедроти, я сприймаю залюбки,
Тому й топчу, Богом даровані стежки.
Нехай під зливами, в буревіях живу,
Та свіжий подих, щораз від долі прийму,
До життя мати натхнення, це блаженство,
У своїх творах відчувати шаленство…
Тож мабуть варто йти своїми стежками,
Життю втішатися, ринути думками…
В надії з мріями вершить новий політ.
02.08.2025 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2025
автор: Ніна Незламна