Ми підемо як сніг по весні,
І залишимось лиш уві сні.
Та у згадках дітей і онуки,
Пам‘ятать будуть теплії руки.
Ми стечемо струмками у ріки,
І залишимо світ цей навіки.
В океані краплиною станем,
Чи водою до неба злітаєм.
До хмаринок - до них притулитись,
Та й на землю із відти дивитись.
Коли важко вам в спеку прийдеться,
Дощик тихий із неба знайдеться.
Тож ловіть ті краплини, тримайте,
Й тих хто в небо злетів пригадайте.
Може хтось - у зелену травину,
Перевтілиться, і біля тину,
На онуків своїх поглядає,
І радіє тому, що їх має.
Може хтось - у червону калину,
В деревце, може іншу рослину.
Може в річку, в струмочок веселий,
Що біжить через поле і села.
Може - в пташку, що високо в‘ється,
Аж до сонця летіти береться....
Може - навіть в холодну сніжинку,
Що утішить когось на хвилику.
Ми Живі! Разом з вами - тут, знайте,
Час знайдіть, добрим словом згадайте.
В. Небайдужий.
Серпень 2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2025
автор: Небайдужий